Шалено люблю подорожувати! І чудово розумію, як важко зробити крок у самостійні подорожі, коли далі від Москви самостійно ніколи не була. Я й не була! Єгипет, Угорщина, Чорногорія, Грузія – то не рахується, бо з близькими людьми і друзями, які брали всю відповідальність за подорож на себе.

meindc

А тут – сама! Та ще й у Південну Америку :) Ні, не питайте, чого я вирішила сама злітати саме туди. Просто так сталося: іноді до нашого життя приходять зміни, якими б вони не були.

То чому американська, саме США?

А через те, що квитки до Південної Америки через США коштують набагато дешевше, ніж прямі квитки з України до Перу, куди я мала прямувати з самого початку. Для порівняння наводжу ціни на січень-лютий 2014 року, коли я займалася квитками:

12 800,00 грн. – Київ KBP – Ліма LIM (Перу) з поверненням (RT)
8 500,00 грн. – Київ KBP – Вашингтон IAD (США), через Лондон LHR  з поверненням з Південної Америки
273 USD – Вашингтон DCA (США) – Ліма LIM (Перу), через Форт Лодердейл FLL, в один бік

При цьому долар я купляла ще по 9,5 грн., тож виходила навіть економія! Враховуючи те, що у Вашингтоні було домовлено про Couchsurfing, а отже я не платила за проживання.
Ну і візовий збір… що ж, я виходила в 0, проте прямувала не лише в Перу, але й у США!

Вирішено! Потрібна віза.

Загугливши правила отримання американської візи, я потрапила на сайт посольства США в Україні, де докладно була розписана процедура звернення по неї.

Перш за все, мені потрібно було вирішити, яка саме віза мені потрібна.

Виявляється, у США немає транзиту! Тобто він є, але транзитна віза «С» на кілька днів коштує так само, як і туристична+бізнес віза категорії «В» на довший строк: 160 доларів (нині це 2240 грн, але курс постійно змінюється). О’кей, братиму довгострокову: тоді максимальний строк візи для українців становив 5 років.

Процедура виглядала наступним чином:

  1. спочатку я прочитала все про мою візу на сайті посольства;
  2. потім обрала правильну фотографію та обробила її, як радять держустанови США;
  3. заповнила візову анкету у кілька підходів, а саме:
    • відкрила візову анкету DS-160 та продивилась усі сторінки, яких більше 10;
    • помедитувала над нею кілька днів, прочитавши всі офіційні американські поради щодо її заповнення :)
    • почала заповнювати анкету – зверніть увагу, можна зберегти свій прогрес у її заповненні та повернутись до неї пізніше протягом 30 днів;
    • закінчила її заповнення через кілька днів, перевірила все уважно і офіційно зберегла;
    • отримала на e-mail сторінку підтвердження анкети DS-160 зі штрих-кодом (формується автоматично після фінального збереження заповненої анкети).
  4. завантажила актуальну квитанцію про оплату візового збору та оплатила візовий збір у гривнях у банку, який радить посольство США (Райффайзен Банк Аваль);
  5. записалась на співбесіду на зручний для мене час – 8 ранку робочого дня. При цьому очікувати більш пізньої дати не довелося;
  6. зібрала необхідні документи;
  7. прийшла на співбесіду у посольство США з усіма документами і без сумки :)

Візова анкета

Про те, як заповнювати візову анкету, багато вже написано в Інтернеті. Та якщо ви уважно прочитали все, що пишуть на сайті посольства, для вас не складе труднощів її заповнити. Варто знати англійську, це значно полегшує її заповнення (та й життя взагалі) :)

Моя порада – дуже відповідально поставитись до заповнення анкети, не допускати описок, суперечностей чи кириличних літер. І варто перечитати її через кілька днів після заповнення, «на свіжу голову», тоді ваші шанси виростуть.

Будьте абсолютно чесними і прозорими при заповненні візової анкети і при спілкуванні з консульським офіцером!

Документи

Державний американський сайт з порадами щодо анкети DS-160 містить перелік документів, необхідних для співбесіди. Це, в першу чергу, ваш паспорт, та сторінка підтвердження анкети DS-160 зі штрих-кодом:

confpage

Основне: пам’ятайте, ваше завдання – довести консульському офіцеру, що у вас дуже тісний зв’язок з Україною, і ви плануєте сюди повернутись.

Я взяла з собою на співбесіду такі документи:

  1. закордонний паспорт: новий, чистий, і старий, з попередніми візами, який закінчувався найближчим часом;
  2. внутрішній паспорт;
  3. маршрут поїздки – дуже докладний маршрут поїздки у вигляді таблички із вказівкою всіх аеропортів, через які я буду подорожувати, і часом відправлення і прибуття літаків (наприклад: не Ліма – Куско, Пунта Кана – Сан-Хуан, а Lima LIM 13:30 – Cuzco CUZ 15:00, Punta Cana PJU 13:45 – San Juan SJU 14:45 з датами);
  4. довідку з роботи з реальною зарплатою за останні півроку і датою мого прийняття на роботу давно-давно;
  5. адвокатське свідоцтво та посвідчення;
  6. журнал Ukrainian Law Firms 2013 зі статтею, в якій я співавтор;
  7. документи щодо мого зв’язку з квартирою, в якій проживаю.

З них мені абсолютно не знадобились внутрішній паспорт і документи щодо квартири.

Чого я не брала, і вам не раджу:

  1. підтвердження мого проживання в Америці – бронь готелю, чи запрошення від знайомих, чи що-небудь інше;
  2. бронь чи навіть оплачені квитки до Америки (при цьому частина квитків по Південній Америці у мене вже була, але не стосувалась США).

Чому не раджу? Тому що консульський офіцер може розцінити такі документи як вплив, ба навіть тиск на себе. А тиск ніяк не сприяє отриманню візи. Потім вже, коли візу я успішно отримала, прочитала на форумі Вінського, що людям відмовляли, коли вони показували авіаквитки. Краще не ризикувати :)

Співбесіда

Я дуже хвилювалася! У день перед співбесідою впала і розбила колінки! Та зібралася до купи й вирушила на 8:00 ранку до американського посольства, що неподалік від Шулявки. Погода була напрочуд ясна, «мороз и солнце, день чудесный», тож настрій швидко піднявся.

Із собою у мене були: папка з документами, мобільний, і кілька гривень. Сумку і ключі я залишила вдома, щоб не лишати їх на прохідній у посольстві, адже вони «дзвенять». Одяг – сірі жакет та спідниця, біла блузка. Юрист, у якого сильний зв’язок з Україною :)

Вистоявши невеличку чергу на морозі і здавши мобільний на прохідній, вперше ступила на американську землю (адже нас вчили, що територія посольства – це територія тієї країни, звідки посольство до нас приїхало).

…Дуже багато правил, які потрібно виконувати. І виконують їх всі, чи майже всі (а не так, як у нас) – пізніше це враження підтвердилось безпосередньо в Америці. І, що найцікавіше, мені сподобалось виконувати правила! Тому що я точно знала, до чого призведе та чи інша моя дія. І могла вільно обирати, що робити… отака вона, свобода :)

У посольстві також багато правил. «Будь ласка, пройдіть у ці двері. Будь ласка, дайте ваш Confirmation page. Будь ласка, зачекайте тут. Будь ласка, пройдіть сюди для зняття відбитків пальців. Будь ласка, зберігайте спокій, зараз почнеться навчальна тривога: вам не потрібно нічого робити, просто прослухайте».

Я спокійно сиділа попід стінкою і спостерігала за людьми коло віконець співбесіди. Щаслива молода пара. Дівчатка, до яких звертаються працівники посольства: «У вас виза-невеста? Вам в другое крыло!». Скуйовджений, нервовий хлопець, якому відмовили. Інтеліґентна – не можу сказати «бабця» – красива літня жінка, із зачіскою та помадою. Я одразу собі уявила: як вона виходить з літака, як її зустрічають з квітами діти та онуки… Починається навчальна тривога, я сиджу і з зацікавленістю дивлюся по сторонам…

Якщо коротко, то у мене склалося враження, що рішення про те, чи давати мені візу, було прийнято до того, як я підійшла до віконечка консульського офіцера. І коли нарешті мій номер висвітився, я схвильовано вирушила до віконця і таки спромоглась посміхнутись.

– Добrого rанку! Wітайю…
– Доброго ранку! If you want, I can speak English…
– O`kay, – посміхнувся консульський офіцер, і швидко-швидко заговорив англійською. Через кілька слів я пристосувалася до нього, і розмова пішла.

Вже потім, з візою, я прочитала на форумах, що не варто пропонувати консульському офіцеру розмовляти англійською. Не можу сказати, чому. Можливо, це пов’язано з ризиком непорозумінь, оскільки для нас зазвичай англійська мова – не рідна. (Потрібно було зробити її регіональною, як пропонували).

Мене ще раз попросили надати відбитки пальців (і щоразу на кордоні, в аеропортах, я також проходила цю процедуру).

Попросили паспорт. Я надала два: новий, чистий, і старий, в якому була моя невеличка візова історія. Старенький паспорт майже одразу повернули – після того, як спитали, чи сподобалось мені у Грузії (найсвіжіший штамп). Ну а як у Грузії може не сподобатись?

Запитали про мету візиту. Я відповіла просто: планую летіти у Південну Америку, ось план поїздки (надала свій докладний маршрут з датами і часом), а квитки через США дешевші, бо в Америці багато lowcost airlines. Офіцер засміявся, і уважно продивився мій маршрут. «А якщо ви дасте мені візу, наприкінці я залечу в Пуерто-Ріко, і побачу ще одну країну!» – поки я це говорила, консульський офіцер працював з моїм маршрутом. У мене склалось враження, що перевірив кілька перельотів.

Пізніше консульський офіцер запитав мене, де я працюю. На це я надала оригінал довідки з роботи, адвокатське свідоцтво і показала статтю в журналі. Здається, статтею я його переконала :) А може, всім разом.

Документи, що підтверджують мій зв’язок з квартирою, не знадобились, як і посвідчення адвоката, та й внутрішній паспорт був ні до чого.

І ось воно, нарешті довгоочікуване: «Your visa is approved for… (і тут я не почула!) Welcome to United States!»

Через кілька днів я отримала свій паспорт з гарною американською візою на максимальний строк перебування – тоді її видавали на 5 років.

І вже після приїзду з подорожі з радістю дізналась, що тепер нам дають візу на 10 років. Ура :)

usvisa

Тож пробуйте! Користуйтесь порадами, читайте сайт посольства США, чемно виконуйте всі настанови, і віза буде з вами!

А прямі квитки до Нью-Йорку час від часу можна схопити по акції ))) Нещодавно були по 463 долари… ммм!

Чи хотіли ви колись американську візу?
Чи залишились у вас які-небудь питання?
Пишіть у коментарях!